Пленум вищого господарського суду україни no 11

за участю представників сторін:

позивача – не з’явились, відповідача – не з’явились.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 11.06.2012 р. у зв’язку з відрядженням судді Муравйова О.В., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: головуючий – Полянський А.Г., судді — Сибіга О.М., Яценко О.В.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 р. (судді –Бродіна Л.І., Камишева Л.М., Лакіза В.В.) в задоволенні клопотання Приватного підприємства «Олександрія» про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги відмовлено. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Олександрія» на рішення господарського суду Харківської області від 23.08.2011 р. повернуто заявнику.

Не погоджуючиcь з ухвалою апеляційного господарського суду, Приватного підприємства «Олександрія» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судом норм процесуального права.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.08.2011 р. у справі № 18/1648/11 позов задоволено.

Приватне підприємство»Олександрія» звернулось з апеляційною скаргою на вказане рішення.

Статтею 93 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду — протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що повний текст оскаржуваного рішення підписано місцевим господарським судом 30.08.2011 р., а скаржник звернувся з апеляційною скаргою до господарського суду Полтавської області 26.03.2012 р., з пропуском встановленого статтею 93 Господарського процесуального кодексу України строку на оскарження ухвали місцевого господарського суду.

Згідно ч. 1 ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності — з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

З матеріалів справи вбачається, що господарським судом Полтавської області надсилались ухвали про порушення провадження у справі, відкладення розгляду справі, рішення господарського суду Полтавської області від 23.08.2011 р. № 18/1648/11 на юридичну адресу ПП «Олександрія», яка зазначена була позивачем у позовній заяві та скаржником в апеляційній скарзі, однак судові акти були повернуті Відділенням поштового зв’язку Укрпошти з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зокрема, передбачено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації — адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб — учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи .

Апеляційним господарським судом правомірно відзначено, що в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи — учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

За таких обставин, ПП «Олександрія» належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи судом першої інстанції та про винесення рішення у даній справі.

Таким чином, апеляційним господарським судом правомірно було відхилено клопотання заявника про поновлення процесуального строку на подання апеляційної скарги та повернуто апеляційну скаргу без розгляду

В зв’язку з цим, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , п. 1 ст. 111 9 , 111 11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Олександрія» залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року у справі № 18/1648/11 Господарського суду Полтавської області залишити без змін.

www.arbitr.gov.ua

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та у зв’язку з питаннями, які виникають у судовій практиці щодо застосування судами норм матеріального права, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПОСТАНОВЛЯЄ:

Внести до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» такі зміни та доповнення:

1. Останнє речення абзацу другого пункту 24: «Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу» виключити.

2. Пункт 31 викласти у такій редакції:

«31. При застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв’язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв’язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред’явлення окремих вимог у зв’язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи)».

www.zhdymora.com

Постанова ВГСУ від 29.03.2017 року у справі №910/10917/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 910/10917/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення від та на постанову від Господарського суду міста Києва 09.11.2016 Київського апеляційного господарського суду 31.01.2017 у справі № 910/10917/16 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору застави майнових прав

у судовому засіданні взяли участь представники:

— позивача Мостепанюк В.І.; — відповідача — третьої особи Карпінський С.В.; Герасименко Т.В.; ВСТАНОВИВ:

13.06.2016 Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним договору застави майнових прав від 25.02.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 у справі № 910/10917/16 (колегія суддів у складі: Чинчин О.В. — головуючий суддя, судді Грєхова О.А., Гумега О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: Власов Ю.Л. — головуючий суддя, судді Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.), позов задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надали відзиви на касаційну скаргу, в яких з нею не погоджується та просять касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича визнати недійсним договір застави майнових прав від 25.02.2015, укладений між позивачем та відповідачем.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма встановлює об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, зміна предмета або підстави позову є виключним правом позивача, а не господарського суду.

У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» роз’яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди визнали недійсним спірний договір, на підставі ст. 207 ГК України, у зв’язку із порушенням позивачем господарської компетенції при укладені спірного договору, тобто з інших підстав, ніж були зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому, заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про зміну підстав позову матеріали справи не містять.

Разом з тим, господарська компетенція — це елемент господарської правосуб’єктності, зміст якого складають господарські права та обов’язки, встановлені законодавством та установчими документами для суб’єктів господарського права певного виду.

Для з’ясування питання наявності або відсутності у суб’єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб’єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, на підставі ст. 207 ГК України, у зв’язку із порушенням позивачем господарської компетенції, не зазначили, які положення законодавства чи установчих документів було порушено позивачем при укладенні спірного договору.

Водночас, положеннями постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.09.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Дельта Банк» шляхом призначення куратора».

30.10.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою було віднесено до категорії проблемних до 180 днів для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п. 1 цієї постанови, запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції чинній на момент прийняття постанов Правління Національного банку України №№ 560/БТ, 692/БТ) Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку , а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті . Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань — «Офіційному віснику України», газетах «Урядовий кур’єр», «Голос України» або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Приписи статей 4 7 , 43 ГПК України зобов’язують господарський суд з’ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що на момент укладення оспорюваного правочину діяльність позивача була обмежена вказаними постановами Національного банку України, тому позивач не мав права передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку та відповідно укладати договір застави майнових прав від 25.02.2015 без погодження з куратором, в порушення вимог ст. ст. 4 7 , 43 ГПК України, приймаючи оскаржувані рішення не дослідили чи набрали наведені постанови Правління Національного банку чинності у порядку передбаченому ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» на час її прийняття та чи доведено їх до відома позивача і коли.

При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення застосували положення ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» у редакції Закону України від 18.06.2015 № 541-VIII, в той час як постанови Правління Національного банку України №№ 560/БТ, 692/БТ прийняті 11.09.2014 та 30.10.2014 відповідно, тобто до внесення змін Законом України від 18.06.2015 № 541-VIII до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України».

Крім того, пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 передбачено, що за змістом частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Суд першої інстанції відхиляючи посилання відповідача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2016 у справі № 826/24298/15 з тих підстав, що спір, який виник між сторонами у даній справі повинен розглядатися за правилами господарського судочинства не врахував наведені положення, якими передбачено те, що рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку.

В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув наведені порушення допущені місцевим господарським судом.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 — 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/10917/16.

Справу № 910/10917/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

protokol.com.ua

У Львові обговорили проекти процесуальних кодексів

29 травня 2017 року у Львові відбулася конференція “Нове процесуальне законодавство — шлях до ефективності судової влади”.

Про це йдеться на сайті ВАСУ.

У заході узяли участь керівник проекту Ради Європи “Підтримка впровадженню судової реформи в Україні” Андрій Кавакін, завідуючий Відділом представництва інтересів Президента України у судах Адміністрації Президента Віктор Короленко, суддя Львівського окружного адміністративного суду Володимир Кравчук, член Ради з питань судової реформи при Президентові України Анна Огренчук, судді загальних і господарських судів.

Від адміністративних судів у конференції взяли участь суддя, заступник Голови Вищого адміністративного суду України Михайло Смокович, суддя ВАСУ Наталя Блажівська, суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Андрій Жук, суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Анна Лебедєва.

На заході обговорили загальні питання судового процесу, новації цивільного, господарського та адміністративного процесів, а також зміни у частині міжнародного комерційного арбітражу у контексті реформування процесуального законодавства.

Проекти процесуальних кодексів, розроблені Радою з питань судової реформи при Адміністрації Президент України, були представлені у парламент як законопроект “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” № 6232, але не був внесений до порядку денного Верховної Ради України через відсутність голосів.

Керівник проекту Ради Європи “Підтримка впровадженню судової реформи в Україні” Андрій Кавакін зазначив, що Рада Європи планує провести оцінку проектів процесуальних кодексів. Він також звернув увагу, що для іноземних експертів принципове значення мають ряд аспектів. Верховний Суд має працювати ефективно і виконувати свої касаційні функції. Також важливим є виконання Україною рішень національних судів та ЄСПЧ, вирішення проблем надмірного розгляду спорів, забезпечення єдності судової практики тощо.

Під час своєї доповіді “Загальна концепція реформування процесуального законодавства України” завідуючий відділом представництва інтересів Президента України в судах Адміністрації Президента України Віктор Короленко висловив сподівання, що проект процесуальних кодексів, який подано Президентом як невідкладний, буде прийнятий до завершення поточної сесії.

В. Короленко зазначив, що серед ключових цілей нового процесуального законодавства – ефективність судового захисту. Суд має сприяти сторонам в ефективному користуванні своїми процесуальними правами. Також, він звернув увагу на ряд позитивних новел, таких як електронне правосуддя, розширення способів мирового врегулювання спорів, нових механізмів визначень юрисдикції та підсудності спорів тощо.

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Володимир Кравчук у своїй доповіді звернув увагу на проблемні питання єдності судової практики. Він зазначив, що закон “Про судоустрій і статус суддів” визначає, що ВС є найвищим судом у системі судоустрою, який забезпечує сталість та єдність судової практики. Цю функцію він здійснює, зокрема, шляхом перегляду постанов в апеляційному та касаційному порядку, наслідком чого будуть правові висновки ВС.

Водночас проект закону про внесення змін до процесуальних кодексів передбачає, що під час застосування норм права у спірних правовідносинах суд враховує висновки, які викладені в постановах ВС. Тож невідомо, як ВС має реагувати у випадку, коли він виявив відхід від свого правового висновку, але справа не підлягає касаційному оскарженню хоча б через те, що ніхто не подав касаційну скаргу.

Крім того, ч.6 ст.13 закону “Про судоустрій і статус суддів” визначають, що висновки ВС враховуються іншими судами під час застосування норм права. Суд може відступити від такої правової позиції тільки з одночасним наведенням мотивів. Однак остання норма не розвивається в проекті змін до процесуальних кодексів.

В. Кравчук пояснив, що конкретні наслідки визначені лише в одному випадку – в змінах до Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що не врахування правового висновку в зразковій справі є самостійною підставою для оскарження рішення в типовій справі. Натомість для будь-яких інших справ це не є окремою підставою для оскарження рішення.

Отже, на думку судді, ці питання варто взяти до уваги під час доопрацювання проекту змін до процесуального законодавства аби через прогалини не нівелювати одну з основних функцій найвищого судового органу.

Ключові зміни адміністративного процесу презентував заступник Голови Вищого адміністративного суду України, секретар Пленуму суду Михайло Смокович. Позитивним моментом реформування адміністративного законодавства він вважає намагання дати визначення поняттю «публічно-правовий спір», хоча запропоноване формулювання й далеке від ідеалу. Крім того, у випадку реалізації запропонованого процесуального концепта діяльність нового Верховного Суду, на думку М. Смоковича, вдасться вирішити проблему юрисдикційних спорів: кінцеву точку в таких справах має поставити Велика палата ВС.

“Новий Верховний Суд буде більш мобільним, ніж нинішній”, – прогнозує Михайло Смокович, кажучи про нову модель організації діяльності касаційної інстанції.

Разом з тим, заступник Голови ВАСУ акцентував увагу на запровадженні альтернативних механізмів урегулювання спорів. За його словами, яке б справедливе і законне рішення суд не ухвалив, розв’язати конфлікт, що виник між сторонами, примирити їх все одно не вдасться, тому що у будь-якій справі є переможець та переможений, не згодний з рішенням суду. Таким чином М.Смокович покладає великі надії на медіаторів.

Крім цього М. Смокович звернув увагу, що не всі проблемні аспекти адміністративного процесу вдалося врегулювати в рамках існуючого етапу судової реформи. Йдеться про концептуальну проблему діючого законодавства: з певних категорій адміністративних справ (за позовами суб’єктів владних повноважень) фізична та юридична особа виступає відповідачем. На думку судді, у нинішніх конституційних реаліях передбачити у новій редакції КАС України заборону на звернення суб’єкта владних повноважень до суду з таких питань, на жаль, не вдасться.

www.yurfact.com.ua

Пленум вищого господарського суду україни no 11

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 р. № 890
«Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 374
«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2011 року № 835»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 275
«Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію України»

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 1058
«Про внесення змін до Порядку ведення Державного земельного кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 843
«Про внесення змін до Типового договору оренди землі»

Постанова Кабінету Міністрів України від від 22 липня 2016 р. № 482
«Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»

Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 року № 345
«Про внесення змін до Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації»

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 березня 2016 року № 205
«Деякі питання ведення Державного земельного кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Постанова Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 786
«Деякі питання надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 671
«Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю»

Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2015 р. № 457
«Деякі питання надання нотаріусам доступу до Державного земельного кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 р. № 214
«Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад»

Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15
«Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру»

Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442
«Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»

Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 418
«Про ліквідацію публічного акціонерного товариства «Державний земельний банк»

Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. № 337
«Про внесення змін до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно»

Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5
«Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»

Постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 13
«Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України»

zemvisnuk.com.ua

Смотрите так же:

  • Ст 148 ч 2 ук рсфср Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. (УК РСФСР) (с изменениями и дополнениями) (утратил силу) С изменениями и дополнениями от: 25 июля 1962 г., 6 мая, 14 октября 1963 г., 16 […]
  • Образец справки в пенсионный фонд для пенсии Достойная старость в России: какую пенсию для россиян, стаж которых более 35 лет, подготовило государство? Чтобы получить право на выплату пенсии в России необходимо иметь 15 лет стажа. […]
  • Обобщение практики рассмотрения судами Обобщение судебной практики рассмотрения судами дел о взыскании алиментов на детей Обобщениесудебной практики рассмотрения судами дел о взыскании алиментов на детей Обобщение судебной […]
  • Возврат обеспечения контракта при одностороннем расторжении Возврат обеспечения контракта при одностороннем расторжении 15. При заключении контракта в случаях, предусмотренных пунктами 4, 15 и 28 части 1 статьи 93 настоящего Федерального закона, […]
  • История суда в ссср Эволюция судебной системы в СССР накануне и во время войны. Статьи по предмету Правоохранительные органы Российской Федерации ЭВОЛЮЦИЯ СУДЕБНОЙ СИСТЕМЫ В СССР НАКАНУНЕ И ВО ВРЕМЯ […]
  • Налог личный кабинет юридического лица Кабинет налогоплательщика — юридического лица Актуально на: 30 мая 2017 г. Личный кабинет налогоплательщика – это информационный ресурс, который размещен на официальном сайте ФНС по адресу […]